Текст песни 0302 - мої вірші, як люди хворі
На этой странице находится текст песни 0302 - мої вірші, як люди хворі, а также перевод песни и видео или клип.
|
Ти на заході , я на сході Наше небо стало прозорим Ми забуваємо старі місця Невже все вирішують полюса? Мені до біса набридли ці хмарочоси , хоча я не бачу й не відчуваю їх, як цю холодну та не теплу осінь. Тобі набридли твої буденні гуляння , а мені остогидніло бачити такі щасливі пари Моя Мама як завжди знаходить , в цьому щось хороше . А мені вкотре здається , що не залежно чи зараз осінь Можливо тут діло в часі , в мене без п'ятьох восьма , Так - так я знаю в тебе 7 ранку , і ти зустрічаєш палкі світанки. Я заздрю так людям , які просто тебе не знаючи проходять повз тебе на дворі . Я за це би відала все , і навіть свою волю . Я б на хвилину просто вернулась , до твоєї руки доторкнулася ... Я б дощем навіть хотіла бути , аби капати на твої нові брюки . Нас розділяють кляті кілометри. Але здається - це не головна проблема. Ти - холодний до біса хлопець, та на диво такий іскроменний. Мені набридли ці сірі люди, які не ти, які повсюди. Вони одноманітно проживають день, не взнавши, що хтось їх все-таки чекає. О, скільки ж зараз в людях є безодень. А що набридло так тобі? Напевне моє хвилювання? Чи може та нестача твоїх слів? Чи те, що я залежна лиш тобою? Як же заздрю я тим людям, що ходять біля тебе кожен день, що навіть не помітять твої ясні губи.. з яких я й слова не почула. Не чула ні "Привіт", ні "Гарних снів". Нічого.... Абсолютно тиша. Від цього рветься, до нестями, лиш моя душа. Прочитавши це - глянь на небо. Я теж буду дивитись в наші зорі. І це лише одна моя потреба. Мої вірші, як люди хворі. |
Ты на западе, я на востоке
Наше небо стало прозрачным
Мы забываем старые места
Неужели все решают полюса?
Мне чертовски надоели эти небоскребы,
хотя я не вижу и не чувствую их, как эту холодную но не теплую осень.
Тебе надоели твои обычные гуляния,
а мне остогиднило видеть такие счастливые пары
Моя Мама как всегда находит, в этом что-то хорошее.
А мне раз кажется, что независимо или сейчас осень
Возможно здесь дело во времени,
у меня без пяти восемь,
Да - да я знаю у тебя 7 утра, и ты встречаешь жаркие рассветы.
Я завидую так людям,
которые просто тебя не зная проходят мимо на дворе.
Я за это бы знала все, и даже свою волю.
Я бы на минуту просто вернулась, к твоей руки коснулась ...
Я бы дождем даже хотела быть, чтобы капать на твои новые брюки.
Нас разделяют проклятые километра.
Но кажется - это не главная проблема.
Ты - холодный чертовски парень,
и удивительно такой искроменний.
Мне надоели эти серые люди,
которые не ты,
которые повсеместно.
Они однообразно проживают день,
не узнаете, что кто-то их все-таки ждет.
О, сколько же сейчас в людях есть бездн.
А что надоело так тебе?
Наверное мое волнение?
Может и недостаток твоих слов?
Или то, что я зависима лишь тобой?
Как же завидую я тем людям,
ходящих у тебя каждый день,
даже не заметят твои ясные губы ..
из которых я и слова не услышала.
Не слышала ни "Привет", ни "Хороших снов".
Ничего .... Абсолютно тишина.
От этого рвется, безумно, только моя душа.
Прочитав это - посмотри на небо.
Я тоже буду смотреть в наши звезды.
И это лишь одна моя потребность.
Мои стихи, как люди больные.