Текст песни Василь Кирилич - Сорок калік з калікою. Гусла
На этой странице находится текст песни Василь Кирилич - Сорок калік з калікою. Гусла, а также перевод песни и видео или клип.
|
Ой, з пустелі із Єфимової, із монастиря з Боголюбова. Ой, там сорок калік збиралися йти до святого Єрусалима. Стали думати думу тяжкую: вибирали собі отамана. Отамана Касян Михайловича, Підотамана – брата меншого. Ой, отаман Касян Михайлович Виголошує усім заповідь: - Йти нам, браття, в дорогу дальнюю, аж до самого Єрусалима. Там святій святині молитися, та до Гробу там приклонитися, у Йордан-ріці іскупатися, у нетлінну ризу втиратися. Тому треба нам скласти заповідь: «Хто вкраде з нас щось, або збреше хто, чи хто пуститься із жінками в блуд, – того в полі в землю вкопаємо». Й вирушали в Єрусалим вони, вже неділеньку ішли цілую, зблизились каліки до города, та й до стольного града Києва. Стрінувся їм сам князь Володимир, що на звірину й птицю полював. А каліки князю вклонилися, і просили святую милостиню. Відповів же їм князь-Володимир: - Гей-єси ви, каліки-молодці! Та ідіть ви у стольний Київ-град, Там княгиня вам їсти й пити дасть. Молода княгиня Апраксія калік кличе у світлі покої, там столи дубові вгинаються, та від вин міцних, та від страв смачних. П'ють-їдять вони вже години дві, а на третю та й піднімаються. Богу моляться, за хліб дякують, від Апраксії милостині ждуть. А княгиня же та Апраксія, наділила б їх сріблом-злотечком, та не те у неї в голівоньці – отамана зве в спальню теплую. Відповів Касян Михайлович: - Ой, княгинечко, ти Апраксіє! Як не була б ти нам за матінку, то назвав би тебе гулящою. Та й у нас є велика заповідь: «Хто вкраде з нас щось, або збреше хто, чи хто пуститься із жінками в блуд, – того в полі в землю вкопаємо». А княгиня на нього лютилася й захотіла йому зробити зло, брала чашу зі срібла-золота, що із неї сам князь мед-вина п'є. Пхає чашу в торбу Касянову, не помітив того Михайлович. І пішли каліки із двору геть, йдуть, не озираються, з Києва. Стала люта і зла Апраксія, зве вона Альошу Поповича, наказала, щоб він догнав калік, і назад забрав чашу срібную. Взяв Альоша коня вороного, догнав в полі він калік-молодців. - Чому вкрали ви чашу срібную, що із неї п'є сам Володимир. Ті слова їм були немилими, І Альоша Попович битим був. Княгиня Добрині Микитичу, каже гнатися за каліками. Догнав в полі він калік-молодців: - Гей-єси, отаман Михайлович! Хтось украв в князя чашу срібную – чи нема з-поміж вас лукавого? Отаман же Касян Михайлович став з каліками одним колом враз, і звелів Касян обшукати всіх - знайшли чашу в його торбиночці. Віддали вони чашу Добрині, повіз Микитич її в Київ-град. А каліки сповнили заповідь, та й пішли у святий Єрусалим. Дав Добриня чашу Апраксії і злягла вона, занедужала. А каліки вже за три місяці, у святій Святині молилися. Та до Гробу там приклонилися, у Йордан-ріці іскупалися, у нетлінну ризу втиралися, назад в землю Руську верталися. Знов полями йшли аж три місяці, і явилось їм диво дивнеє: отаман їх Касян Михайлович кличе молодців гучним голосом. У землі він по плечі вкопаний, та живий є Касян Михайлович, Господь праведника свого вберіг – простояв він в землі шість місяців. А каліки не забарилися, відкопали Касян Михайловича. І пішли усі в стольний Київ-град, до ласкавого Володимира. - Гей-єси, ласкав князю київський! Чи здорова твоя Апраксія? - Захворіла вона, знедужала, вже шість місяців лежить в гноїщі. Отаман Касян не погребував, пішов з князем в спальню Апраксії. Там княгиня просила прощення за діла всі свої марнотнії. Підійшов тут Касян Михайлович, вдихнув Дух Святий у Апраксію, і зцілив від недуги-напасті, і пройшло враз у неї гноїще. Виходив до калік він в проміннях, і пішли всі в дорог |
Ой, из пустыни с Ефимовой,
из монастыря с Боголюбова.
Ой, там сорок калек собирались
идти к святому Иерусалима.
Стали думать думу тяжкую:
выбирали себе атамана.
Атамана Касьян Михайловича,
Пидотамана - брата меньшего.
Ой, атаман Касьян Михайлович
Произносит всем заповедь:
- Идти нам, братья, в дорогу дальнюю,
до самого Иерусалима.
Там святой святыни молиться,
и ко Гробу там приклониться,
в Иордан-реке искупатися,
в нетленную ризу втираться.
Поэтому надо нам составить заповедь:
«Кто украдет из нас что-то, или соврет кто,
или кто пустится с женщинами в заблуждение, -
того в поле в землю вкопаемо ».
И отправились в Иерусалим они,
уже воскресеньице шли целую,
сблизились калеки в город,
и в стольный град Киев.
Стринувся им сам князь Владимир,
что на зверей и птицу охотился.
А калеки князю поклонились,
и просили святую милостыню.
На это им князь-Владимир:
- Эй-ты вы, калеки-молодцы!
И идите вы в стольный Киев-град,
Там княгиня вам есть и пить даст.
Молодая княгиня Апраксия
калек зовет в свете покои,
там столы дубовые ломятся,
и от вин крепких, и от блюд вкусных.
Пьют-едят они уже часа два,
а на третью и поднимаются.
Богу молятся, хлеба благодарят,
от Апраксия милостыни ждут.
А княгиня же и Апраксия,
наделила бы их серебром злотечком,
и не то у нее в головушке -
атамана зовет в спальню теплую.
Ответил Касьян Михайлович:
- Ой, княгинечко, ты Апраксия!
Как ни была ты нам по матушку,
то назвал бы тебя гулящей.
И у нас есть большая заповедь:
«Кто украдет из нас что-то, или соврет кто,
или кто пустится с женщинами в заблуждение, -
того в поле в землю вкопаемо ».
А княгиня на него лютилася
и захотела ему сделать зло,
брала чашу из серебра-золота,
что с ней сам князь мед-вина пьет.
Пихает чашу в сумку Касьянова,
не заметил того Михайлович.
И пошли калеки со двора прочь,
идут, а не оглядываются, из Киева.
Стала злая и зла Апраксия,
зовет она Алешу Поповича,
приказала, чтобы он догнал калек,
и обратно забрал чашу срибную.
Взял Алеша коня вороного,
догнал в поле он калек-молодцов.
- Почему украли вы чашу срибную,
что из него пьет сам Владимир.
Те слова им были мила,
И Алеша Попович битым был.
Княгиня Добрыня Никитич,
говорит гнаться за калеками.
Догнал в поле он калек-молодцов:
- Эй-ты, атаман Михайлович!
Кто-то украл у князя чашу срибную -
нет ли среди вас лукавого?
Отмена же Касьян Михайлович
стал с калеками одним кругом сразу,
и велел Касьян обыскать всех -
нашли чашу в его торбиночци.
Отдали они чашу Добрыни,
повез Никитич ее в Киев-град.
А калеки исполнили заповедь,
и пошли в святой Иерусалим.
Дал Добрыня чашу Апраксия
и слегла она, заболела.
А калеки уже через три месяца,
в святой Святыни молились.
И ко Гробу там приклонились,
в Иордан-реке искупалися,
в нетленную ризу втирались,
назад в землю Русскую возвращались.
Опять полями шли целых три месяца,
и явилось им чудо чудное:
атаман их Касьян Михайлович
зовет молодцов громким голосом.
В земле он по плечу вкопанный,
и живой является Касьян Михайлович,
Господь праведника своего уберег -
простоял он в земле шесть месяцев.
А калеки не замедлили,
откопали Касьян Михайловича.
И пошли все в стольный Киев-град,
к ласковому Владимира.
- Эй-ты, добро князю киевский!
Здорова твоя Апраксия?
- Заболела она, знедужала,
уже шесть месяцев лежит в гноище.
Отмена Касьян НЕ побрезговал,
пошел с князем в спальню Апраксия.
Там княгиня просила прощения
за дела все свои марнотнии.
Подошел здесь Касьян Михайлович,
вдохнул Дух Святой в Апраксия,
и исцелил от болезни-напасти,
и прошло сразу в нее гноище.
Выходил в калек он в лучах,
и пошли все в дорог